вірші

Оця людина зараз — весь мій світ.
Такий стражденний світ, що Боже милий!
Оцей весняний день, весняний квіт —
Це не для мене. Наче в очі вилив
Сам Бог мені на сльози океан.
Щонаймутніший і найсолоніший.
Мотуззя болю із товстих ліан
На ноги й руки назавжди повісив.
В тугі вузли назавжди зав’язав.
І трохи ще — то й зашморгом на шию.
Отак мені ти, Боже, показав
Свою любов. Я очі не закрию,
Я додивлюся пекло до кінця.
Домучусь в ньому, допечусь, зварюся.
Обвуглена й розтерта, без вінця
На світлий лик кохання помолюся...
Нехай цей чоловік потрапить в рай,
Бо за життя він опинився в пеклі.
А конче в пекло треба — забирай,
Бери мене, коли вже стане тепло
Від того лиш, що став дорослим син.
Але не зараз, дай зростити сина.
Гріхи мої й провини відпусти,
Благослови, щоб горе це осилить...