вірші

Осіння мряка. Опадає листя,
Оголює дерев тремтливий стан.
І гайвороння зграї голосисті
Збиваються в величний караван.
Десь в неба сіро-голубій пустелі
Летять, немов повільно так бредуть.
Сіріє неба неозора стеля,
Сіріє птаства неозорий путь.
Не видно сонця — неба пеленою
Воно закрите від людських очей.
Нема нікого вірного зі мною,
Ніхто не обійма моїх плечей.
Один лиш вітер дивиться у вічі
І вперто грається — кладе під ноги лист.
То вдень. А так... Вікно закрите ніччю,
Оте вікно, що в світ єдиний міст.
Розвидниться, коли притихне мряка,
Розвидниться, напевно, вже колись.
Була якась я, а тепер ніяка.
Мені з портрета в очі подивись...