вірші

Невже ж таки дощу не нажене
Гарячий суховій, що з ніг збиває?
У літі цім у нас дощу немає,
Стебельце кожне вже його благає.
Оце так спека! Пекло це земне!
Процюкую низенькі картоплі,
Закутана уся гарячим пилом.
Аби хоч якось горе відболіло,
Чи хоч змаліло на роботи тлі.
А ні, болить. Розпеченим вужем
Немилосердно тіло душить спека.
До холоду в природі ще далеко,
І вкотре воду випиваю з глека,
Усе терплю. Не лізу на рожен,
Не проклинаю це спекотне літо.
Бреду в грядки. Роблю щось, щоб не скніти,
Але нікуди тугу не подіти.
Це ж Ти сказав: розради в горі марні.
Його самому слід переболіть.
Та це — довічне. Не мине й на мить.
Не хоче і не може заніміть.
...Спекотне літо. Може, воно й гарне,
Але рятунку не несе душі.
Беру сапу. Далеко до межі...