вірші

Несправедливо, що Тебе нема.
Несправедливо, що не може бути.
Віночок із барвінку, м’яти-рути
Лише накриє ковдрою зима.

І Ти вже не постоїш над собою
Так само, як над іншими стояв.
Із серцем, переповненим журбою,
З букетом квітів, чи пучечком трав.

І Ти вже не утішиш їх ніколи
Так само, як колись, було, втішав.
І сльози не змахнеш мої рукою —
Сльоза солона рану залиша.

Несправедливо, як несправедливо
Ти влаштував, всевладний Боже, світ.
Як мало ти даруєш людям літ...
Життя людини — наче літня злива...