вірші

Немає роду. Тільки я і син.
На цілім світі нас тепер вже двоє.
Ми долею обділені обоє,
Та, як і в інших, є в нас неба синь,
І сонце таке саме, і трава,
На зорі теж однакові права,
І то нічого, що пусті кишені,
І хліба кусень не найбільший в жмені.
Та кожну мить, і кожну ніч, і днину
Ми пам’ятаєм дорогу людину,
Що журиться й всміхається з портретів.
Він тут, де ми удвох. Він з нами третій.