вірші

Нема кому вірш прочитати,
Щоб справді послухав його.
Пливуть, наче річеньки, дати
Із серця німого мого.

Сумні переплакані віхи
Лишилось мені виставлять.
Ні радости вже, ані втіхи,
Мов квітів, мені не збирать.

Приходить страшне розуміння,
Якого не знати Тобі:
Усім — і стеблом, і корінням
Ти був в моїй дикій судьбі.

З Тобою у зболенім серці,
З Тобою в думках і у снах.
...Хоч зараз на мене не сердься,
Убитий безжалісно птах.