вірші

Не вірю. Не вірю. Не вірю. Не вірю.
Ні квітам найкращим, ні пишним вінкам.
Ні ямі у полі, де бігають звірі,
А поруч берізка зростає струнка.

Не вірю нічому, не вірю нікому.
Не вірю сльозам і не вірю собі.
Це гра, що достоту набила оскому.
Приїдеш — усе розповім я Тобі.

Кому це потрібно, спитаю, навіщо?
І вигадав хто, що Тебе вже нема?
І снів я про Тебе не бачила віщих,
Чи сніг замітав їх, стояла ж зима,

Коли обірвалися мрії й надії
І тільки з хворобою впертий двобій...
...Ти в квітах, мій любий. Вони Тебе гріють?
Хоч трішечки гріють в цій глині рудій?

Я квіти приношу й не вірю. Не вірю.
Не вірю дорозі, портрету, хресту.
Я квіти кладу — чи ж вони Тебе гріють?
Чи хоч колискову співають просту?

«Люлі-люлі, Мишенятко...
Хай спочинуть вже крилятка.
Люлі-люлі, моя пташко...
Спати холодно і важко...
Люлі-люлі, Мишенятко...»