вірші

Над споришами, під споришами
Були і будем одна душа ми.
Взявшись за руки чи руки склавши,
Одне-єдине будемо завше.

А чорнобривці в крик над Тобою!
Груди здавило Тобі горою.
А портулак знай заплющує очі —
Сліз на показ виставляти не хоче.

Лавонька вгрузла в спориш по коліна —
Справа від мене, від Тебе зліва.
Бо я стою і дивлюся на Тебе.
Ти в цім дощі мені плачеш під небом.

Плакати тут я не вмію і досі.
Але й того, що всередині досить.
Йду я до Тебе, утоптую слід...
Над споришами краще, ніж під...