вірші

Київ. Холод. Пізній. Березневий.
Вулиця у метушні авто.
Чорні й змерзлі пообіч дерева.
Сіра постать. Так, то я. Ніхто.
Я нещасна в цім величнім місті.
Тротуаром зболено іду.
Я тобі купила щось поїсти
І швидку притримую ходу,
Аби встигли висохнути сльози,
Аби встигнуть посмішку вдягти.
Тож плетуся тихо на морозі
До лікарні, де чекаєш ти.
Раптом щось маленьке і сіреньке
Погляд мій трагічний зупиня.
В чорній кучугурі снігу, — ненько, —
Загнано крутилось мишеня.
Що воно хотіло на узбіччі
Чи знайти, нещасне, чи зробить?
Глянуло миттєво мені в вічі —
Прочитала: дуже хочу жить...
Та воно ж не знає, що робити,
Куди бігти, що йому знайти...
Воно просто лиш хотіло жити,
Так, як ти, Мишунчику, як ти...