вірші

Коли несли Тебе між квітів вже,
Піднявши високо, і гострий промінь сонця,
Як вбивця, розрізав мене ножем,
Про Тебе небеса питали: хто це?

Тоді звела я очі до небес.
О, як вони над нами голубіли!
Я їх молила, аби Ти воскрес,
Німі надії в серці моїм тліли.

Твоє волосся вітер розвівав...
Таке м’яке, таке легке волосся.
А Ти над вітром тихо пропливав
Кудись у невідому неба просинь.

Летить над домовиною, летить
Твоє волосся, мов русявий парус.
...Оце була та найстрашніша мить,
Яка навік тепер в мені зосталась.