вірші

... І все одно рука знову і знову
Набирає звичний телефонний номер,
Котрий набирала сотні разів,
Аби просто почути рідний голос
І заспокоєно покласти слухавку.
А тепер телефон мовчить.
Людина, що відповідала,
За важкими мурами лікарні,
За важкими мурами хвороби,
За важкими думами,
За важкими стражданнями...
А телефон, мов мале дитя,
Переливчасто, дзвінкоголосо
Заливається сміхом...
Довго не кладу слухавку.
В моїй руці її тримає надія...