вірші

І тріпотіли пружні груди
В жагучих молодих руках...
І десь далеко був ще грудень
Й розлука — вже навік — гірка.
Кругом розставлені редути
Серед налитих колосків.
Напіводягнені, роззуті,
Ми слухали чарівний спів
Своїх сердець, що розривались
Від неземного почуття.
Очей і рук шалений танець —
Саме життя.
Це був початок. Так, початок.
Вже неминучого кінця.
Судьба завжди стоїть на чатах,
Не схибила програма й ця.
Усе було відомо Богу
Заздалегідь, іще тоді.
Він вибрав нам оцю дорогу,
Немов штовхнув, сказав: ідіть.
Яка ж була дорога різна —
Гладенька й зла, тверда й сумна.
Та в час прощальний, ранній, грізний
Нам стало ясно: то — вона.
І її справжність не змалили
Години, що несли біду.
...Тебе нема. Нема, мій милий.
А я по ній таки іду.