вірші

«Тож горобиною стояла
Аж до смеркання кай воріт
І, дивлячись на шлях, ридала,
Повдовлена...»
Михайло Казидуб

Горобину посаджу край могили
У скорботної алеї на краю.
Щоб над нею, молодою, вітри вили.
Ти піднімешся і глянеш — я стою.

Гілочками обів’ю Тебе з любов’ю,
Ягідками червонітиму в снігу.
А піднімешся і глянеш — плачу кров’ю,
Над Тобою зупинившись на бігу.

Бо життя мене забігало без Тебе,
Озирнутися нема коли довкола.
Горобиною зросту Тобі під небо...
Біг по колу в мене, любий, біг по колу...