вірші

Бувають дні, коли уже не можуть
Порятувать ні мужність, ані хист.
Ні ясне сонце, ані чистий лист,
Ні снігопад, ні дощ, ні падолист,
Ні мертва тиша, ні веселий гамір,
Ні добре слово, ні недобрий намір,
Ні Твій портрет в старенькій кволій рамі —
Бувають дні такі, бувають дні.
Не дозволяєш слабкості приходить,
Але вона тоді іде сама.
Так непомітно, ніби крадькома,
Вже ніби й є, але немов нема...
Усю вона тебе заполонила,
Ця сива туга, мов гранітна брила.
Вже придавила, вже зламала крила.
Бувають дні такі. Бувають дні.
І роздираєш нігтями обличчя,
Кричиш, немов у лісі, в самоті.
Слова ніякі, нічиї, не ті —
Ковтаєш їх у дикому витті,
Тоді ламаєш, вже без крику, руки.
І байдуже, що хтось побачить муки.
Довічний біль довічної розпуки...
Бувають дні такі. Бувають дні...