вірші

Біда насунулась, мов чорна-чорна хмара.
Чекаю бурі, шторму, землетрусу.
Якщо ти є, допоможи, Ісусе,
Збери ці біди, мов овець отари.

І віджени ген-ген за небосхил,
Звідкіль вони до мене не дістануть,
А, може, вони в мороці розтануть,
Останні сили не тягтимуть з жил.

Та й скільки можна вже тії біди?
І де та світла смуга? Мусить бути.
Вже напилася я біди-отрути,
Неначе в спеку свіжої води.

В ударах, доле, ти не знаєш меж.
Відомо, що життя — це мишоловка,
З якої вирватись не всім вдається ловко,
Без мук лишитись в ній — не завжди теж.

Але ж, але... Передихни ледь-ледь.
Перепочинь — і знову можеш бити.
Вже й сльози не течуть, мов оксамити,
І погляд, мов землі набита твердь.

Чекаю бурі, шторму, землетрусу.
Не лізе в горло навіть хліба кусень.
І сивина покрила косу русу.
Якщо ти є, допоможи, Ісусе...