вірші

На кораблі приречених

Озирнися
О так, тремтить
Я, мов місячне сяйво
Не корись
Світло трави
Говори
Я шматувала відчай
Я іду по пустелі
Вкрий мене
Біда насунулась
Тільки б не розклеїтись
Ніколи друга в біді не кину
Це просто доля
І все одно
Я думала завжди
Людина завжди
Я знаю, яка темна-претемна ніч
Знову і знову запалюю свічку
Хуртовино мого життя
Дай сили, доле
Ми думали
Оця людина зараз весь мій світ
І день, і ніч
Свічка тремтіла
Про муки вже не напишу ні слова
Все розцвітає
Існує світ
Мишуню, ми приїхали
Я стільки маю ще Тобі сказать
Чим далі в весну
Ніхто й ніколи
Рокита нахилилась над водою
Дивлюсь на давні-давні
Така весна стояла навкруги
Київ. Холод.
Сон-трава
Послаб хоч трохи нитку
Тріщав мороз
Бувають дні
Спасителем пройшов сьогодні дощ
Оранжева кулька
Мишуню, чи тобі вже не болить?
Востаннє плачу
Я тужу за Тобою
Блукаю тінню
Сонячно і бурхливо
Я знала, що кінець
Ти спав
Коли несли Тебе
Як шипшина квітує
О, я вплела
Опустилися руки
Яка зима сумна
Така печаль
Чи чуєш
Горобину посаджу
Січуть обличчя
Давно душа
Шумить вода
Та боже ж мій
Не вірю
Остання – із дерева
Цю вистраждану посмішку
Ти мені батько
Всі дні йде дощ
В бурхливім морі
Таке коротке і жорстоке

Розкішні і розлогі спориші
В чистому полі
Павутиння весни
Пишу листи Тобі щодня
Ой, як же виспівує весело птаство
Зойкнула птиця
Вже майже літо
Цей гуртожиток нас запам’ятав
Хто другом був
Два
Потривожу спокій кабінетний
Розриваю дзвінком
Коли в минуле поведу очима
Сороковини
Лишились тільки спогади
Вслід за Тобою
Невже ж таки дощу не нажене
Оце вже я й втомилася
Ти не побачиш
Пташка на горбочку
Я дивлюсь їй в очі
Пам’ять
Вибух у небі
Камінь розплавлений
Липень
У хаті пустка
Немає роду
Нема кому вірш прочитати
Завжди запізно
Така нестерпна туга
Усе, пов’язане з Тобою
Жалкую
На відстані від міста
І тріпотіли пружні груди
В цьому вересні
Прийшла уже Покровонька
Вже золота Покрова віддзвеніла
Сріблиться весело
Печаллю осінь ділиться зі мною
А Ти зі мною
Осіння мряка
Півроку минуло
Усе минає в світі
Зелені фарби стерлися усі
Ще не раз
Гудуть, як і раніше, поїзди
Все, що сниться
Так дивно вранці-рано забіліло
Хочу прибрати ялинку
А за стіною свято
Сніги колючі
Ознак весни душа не подає
Несправедливо, що Тебе немає
Усе, що писалось
Убогий інтер’єр
В велелюдді дня поминального
Коли впаду
Кажуть, я Тебе не відпускаю
Над споришами
Життя почати з чистого листа
Вірші для Тебе
Косий дощ на моїй щоці
Кого не зустрінеш
І ніякого шалу
О, Боже, як болить моя душа!
Засинаю з Твоїм ім’ям