вірші

Знову дощу насолода,
Холод і зелень землі.
Вміє приносить природа
Милі сюрпризи свої.
Злива достукалась в вечір –
Світло вмикати пора.
В темряві в цій, як у втечі, –
Втечі від Вас, – я жила.
Шурхіт машин по калюжах.
Серце Вас кличе іще,
Хоч я давно вже байдуже
Змила з душі Вас дощем.
Я Вас нікуди не кличу,
Я вже втікаю давно.
Швидко, як тінь із обличчя
Падає вечір на дно.
Холодно. Луки і річка,
Чорна від неба й глибин.
Я утопила вже відчай,
Щоб і не снилися Ви.
Злива спинилась на лузі
Мокрі ромашки піднять.
Знаю тепер вже, що друзі,
Що не збулися, болять...