вірші

Замки забули власні коди,
Таки замкнулись крадькома.
Вже незалежно від погоди
Тебе в житті моїм нема.

Але ще є, мов промінь звичний
Уранці в сонячній добі,
Просте бажання істеричне
Єством належати тобі.

В житті складнім, мов клоунада,
Все дуже просто до виття –
Не той розумний, хто не падав,
А той, хто знає забуття.

Спекотно й пусто. І крізь натовп,
Байдуже глянувши на те,
Від щастя розриваюсь раптом –
Уже акація цвіте!