вірші

Якщо приходить щастя – надто пізно.
Приходить надто пізно зазвичай.
Його ти проганяєш. Ти – залізна.
Немає навіть туги у очах.

Тобі дається – ти не можеш взяти.
Ти навчена клубком розчарувань.
У пам’яті закарбувались дати,
І серце вже благає: не порань.

Давно уже розвіялися мрії,
Давно відома чоловіча суть,
Давно пішли вже віра і надія –
Вже іншому комусь любов несуть.

Чим далі йдеш, і чим злітаєш вище,
Самотність все сильніше поглина.
І кожен має власне кладовище
В своїй душі. Тому й сумна вона.

Гукаєш для годиться щастя: де ти?
Чи є ти справжнє, ув усій красі?
Щасливими не можуть буть поети –
Вони не вміють жити, як усі.