вірші

Як жаль, що не можна упасти
Дощем хоч до Ваших долонь.
Краплинка жіночого щастя
Горіла б, як вічний вогонь.

Як жаль, що не можна хоч тінню
Між Вами і світом стоять.
В пробудження пору й цвітіння,
Де свічі каштанів горять.

І світлом від лампи під ноги
Не можна упасти мені,
Щоб Вам освітили дорогу
Запалені в серці вогні.

Тягнутись до Вас через вічність
Не можна. Не можна й крізь даль.
Як жаль, що заплакати нічим –
І сльози скінчились. Як жаль...