вірші

Я зовсім і не думаю про Вас –
Я Вами переповнена, мов світлом.
Секунда, мить, хвилина – і весь час –
Так день і ніч наповнені повітрям.
А мені бачиться якась незрима нить,
Мов павутина в парку між гротами.
І десь щемливо, трепетно бринить
Ваш голос, мов мелодія, дротами.
І згадується той щасливий час,
Коли душа до Вас отак відразу..
По чому вже вона впізнала Вас?
З яких відомих тільки їй зображень?
У дзеркалах, в свідомості, у сні?
В наскальних знаках, всесвіту сигналах?
Але тепер ми з Вами у весні –
Весна собі роки мої забрала!
Я так змінилася! Весна сказала: ах!
Весна вже точно знає: так буває!
І хочеться кружляти в дзеркалах,
І слухати, як голос Ваш співає.
І вірити, що все це не вві сні,
Що це зі мною, а не з кимось іншим.
І хочеться залишитись в весні –
У ній моєму серцю просторіше.
І хочеться дивитися на Вас
Закохано, захоплено довіку.
...Якби життя було, як білий вальс,
Я б Вас лише взяла за чоловіка.