вірші

Я знаю, це покарою за все
Прийшло в життя. Так, ніби чорні круки
З’явилися. Цей хлопчик принесе
Мені жахливі, нездоланні муки.

Морозний вечір холод розпустив,
Ця лихоманка хоч колись доречна.
О, Господи, прости мене, прости
За цей солодкий незабутній вечір.

За те, що все, що є, і що було
Змаліло у цей день і в цю хвилину.
Все змило, розмело і замело,
І замість всього – ось оця людина,

Цей хлопчик, цей мужчина, чоловік
З таким дорослим розумом і серцем,
Що я дивуюсь – мабуть, сплутав вік,
А якщо ні, то звідки в нього все це?

Чому, чому і розум мій закляк
Так, наче в нього випустили стріли?
Чому, чому поводжуся я так,
Мов вперше співрозмовника зустріла?

Я знаю, що покарана за те,
Що зневажала розум чоловічий.
Колись цей біль у серці заросте.
Так тож колись. А нині стишить нічим.