вірші

Я знаю, що цей дощ іде для нас.
Скрипить, шумить, мов джміль, але не плаче.
Усе в природі – втомлений романс.
А втома зветься так: я Вас побачу?

Ця ніч минає. В принципі, вона
Уже минула. Спалахнули вікна.
І темрява уже не має дна.
А Вас в думках все замінити ніким.

Дощ падає смичками на струну.
Струна у серці щось печальне грає.
Нагадує мелодію одну,
Яку тепер від світу я ховаю.

Мелодію про те, як дощ і Ви,
Колись з’єднавшись, стали мені дивом.
Що це було? Чи проводи зими,
Чи неземне щось – трепетно-красиве?

Я думаю про Вас, а не про дощ.
Про мить, в якій ми розминулись з Вами.
Хтось перестрінув Вас, мене теж – хтось.
З тих пір дощі і б’ються в мої рами.