вірші

Я так боюсь, що музика колись,
Яка в мені народжується, зникне,
Що я без неї знову жити звикну –
Навіть птахи не всі пізнали вись.

І я любов, мов квітку, бережу.
Підживлюю, милуюсь, поливаю...
Я з Вами лиш відвертою буваю,
Я музику словами Вам кажу.

Я так боюся, що колись і Ви,
Як інші, мені станете байдужим,
Хоча б тому, що я втомилась дуже
Завжди творити казку із зими.