вірші

Я розумію, що проходить вісь,
Вісь всесвіту тепер через розмову,
Якої свідком є осінній ліс
Із непокірним вихором кленовим.

Я розумію, що в твоїх очах
Віднині зосередилося небо.
І вогнище, немов блага свіча,
Ще грітиме мене тепер крізь тебе.

Запам'ятайся, цей осінній день!
Запам'ятайся, ця найперша осінь,
Де на деревах листя де-не-де
Лишилося і заблукало в косах.

З теплом прощальним, з світлом із небес,
З вином терпким, брунатним, мов розлука.
У цім житті, шукаючи тебе,
Подерла душу, наче терном руки.

Я відчуваю, що минає біль,
Звільняє місце для наступних болів.
Але сьогодні дякую тобі,
Всміхаючись непевно своїй долі...