вірші

Вже вкотре забуваю власне ймення,
Вже вкотре забуваю на віку,
Але плачу щоразу за натхнення
Всього п’ять гривень на материку.
Якась магічність є у цій кав'ярні,
Немов повітря зіткане із рим,
Немовби строфи тут живуть прегарні –
Приходь, сідай і строфи ті бери.
Тут забуваєш хто ти є і звідки,
Тут забуваєш, власне, де ти є,
Тут із небес спадають ніжні віти
І огортають все життя твоє.
Тут сині паузи пливуть у синій тиші,
І я тримаю паузу в собі,
Щоб потім уявити: я в Парижі
І звідти недосяжна вже тобі.
І ти мене хоч там не будеш мучить
Мовчанням і відсутністю тебе,
Бо я в Парижі, щоб себе озвучить
Під строгим поглядом омріяних небес.
Тут я щаслива. Може, й не озвуся.
Тут Мекка для поетів і митців.
І до тих пір, аж поки піднімуся,
Я пересиджу всі отут стільці.
Цей запах кави, ця небесна тиша
Мене і вдома вперто береже,
Так ніби повертаючись з Парижа,
Тебе забути я навчилась вже.