вірші

Всьому на світі є своя причина,
І зветься вона кармою в судьбі.
Мій хлопчику, ти саме той мужчина,
Якого я омріяла собі.

Омріяла й ні разу не зустріла –
Аж до сьогодні. Ти мене простиш,
Якщо колись, немов татарські стріли,
Попавши в серце, далі полетиш?

Ти полетиш, бо ти летіти мусиш.
Я, може, ще й не знала справжніх сліз.
Нехай простить той, хто рятує душі,
Хто не дає скотитись під укіс.

Мій хлопчику, ми в часі розминулись,
Не розминувшись в просторі. Але
Зустріла – і ти вже моє минуле,
Твоя судьба мою не дожене.

Твоя судьба ще тільки-тільки квітне.
Про тебе навіть спогад відпущу.
Бо це неправда, що любов – із світла.
Вона наполовину із дощу.