вірші

«Я не более, чем животное,
Кем-то раненное в живот.»
Марина Цветаева

Все, як блискавка. Все раптово.
За якихось чотири дні.
Чи за три. Народилось слово,
Заступило усе мені.

Ніби серце руками вирвали,
Ніби в цьому рятунок мій.
Тільки ніч, закрутившись вирвою,
Вся ще зіткана із надій.

Двері навстіж, вікно відчинене,
Протяг створено – все мине.
Все раптово так, безпричинно так –
Не питай хоч «чому?» мене...

Бо ніхто і нікому в світі ще
Не зумів пояснить: «чому?»
Я не плачу. Тримаюсь. Мить іще –
Я невміло тебе обніму,

Мов рятуючись. Шлях не пройдений.
Ніби я починаю жить.
Мов іще тільки потяг подано,
Ніби час іще не біжить.

І звірине виття затиснувши
Прямо в горлі, а біль в очах, –
Розумію сама, що висну вже
У безсонних своїх ночах.

Відчуваю в душі, що страчено
І прожито так мало літ...
І як мало ще знає, й бачив ще
Звір, поранений кимсь в живіт.