вірші

Візьми мене з собою у політ.
Візьми – я все одно лечу з тобою.
Хоч, може, не з тобою – за тобою,
Я виштовхнута у політ судьбою,
Лечу, лечу, лечу вже стільки літ...
Три вічності триває цей політ.
І я не вмію чути слово "ні" –
Ніколи не кажи його мені.

Куди ми так далеко летимо?
Хто доганяє, хто летить, відставши?
Лети, мій хлопчику, відпущений назавше.
Я зупинюсь, нічого знов не вкравши,
Повільно опускаючись на дно
Стрімкої річки, ніби те зело.
Ти полетиш, а я, мов течія,
Немов чиясь, але я нічия...

В природі спокій. Буря у тобі.
Такий твій вік, ти ще себе шукаєш.
У тебе буде все, чого не маєш,
Ти знатимеш, чого іще не знаєш,
Усе ще невідоме у судьбі.
В ночей і днів невпинній гонитьбі
Ти ще почуєш сотні "так" і "ні".
Але ти сам їх не кажи мені...