вірші

Вікно навпроти світиться весь час,
Мов жовте око змія-одноока.
Я ще пишу історію про нас,
Про спокій твій пишу і мій неспокій.

Натхнення я приймаю. Дар. А чий?
Це те, чого й на паперті не вкинуть.
Він трохи Божий. Трохи твій. А чим
Віддячу вам обом? Покаже спину

Мені ця ніч за кілька вже годин.
Я лампу не вмикаю – місяць срібний.
У цій історії кінець є не один.
Рядки лягають швидко, лунко, дрібно.

Від тебе я усе , мов дар, прийму.
Нічого я змінити не захочу.
Від тебе все – помру чи оживу, –
Та тільки б ще поглянути у очі.