вірші

Відчула: розтопилася крижинка.
Віват! – у небі місяць прокричав.
Я, може, й є якраз та сама жінка,
Яка усе вичитує в очах.

Усе читає – й добре, й ні, й ще гірше.
І сто пояснень знайдеться цьому.
Все бачить, але любить іще більше.
І, може, навіть всупереч цьому.

І все вона чудово розуміє.
І, врешті, все навчилася прощать.
Себе ще вчиться, а тебе вже вміє
Хоча б на хвильку вийняти з лещат.

З буденности, з проблем, незгод і чварів.
І не запитує, навіщо, що й чому.
І те, що в серці – то єдині чари,
Які вона леліяла – Йому.

Тобі, тобі – в мені усе для тебе.
Хоч душу тимчасовість облягла, –
Я ж знаю – тимчасові й ми під небом, –
Та вічне, що тобі я берегла...