вірші

В чашу з вогнем я пожбурю хоч декілька літ,
Хоч, це можливо, що й значення зовсім не має.
Так лише листя в сліпучий останній політ
Осінь жбурляє.

Всі я спалила листи і зірвала мости.
Тих я забула, закреслила, тих вже немає.
І вже не я, а душа моя квилить: "прости"
В простір безмежний, в якому усе ще безкрає.

Квилить: "прости" за безстрашність твою, за мій страх,
За безвідносність, що мало би бути відносним.
Квилить: "прости", що спинила тебе на вітрах,
Ніби мені не було лише протягів досить.

Все задля тебе жбурнула в огонь – і в політ.
Всіх задля тебе прогнала, усіх відмінила.
Крила ростила вже тисячі й тисячі літ –
Ти мої крила!