вірші

Усе ти забудеш. І зими тривожні, й оці,
Що стали давно вже розлуками й стрічами, весни,
І те, як тремтіла рука моя в сильній руці,
І те, як помалу, але я з тобою воскресла.

Забудеш і те, як не раз ти і сам воскресав.
Забудеш і те, як виймала тебе я з печалі,
Немов із петлі. І стікала на руки роса,
Щоб стати росою, і все повторилося б далі.

Усе ти забудеш. Хіба лиш у пам'яті суть?
Давно всім відомо – не в пам'яті суть чоловіча.
І стислося серце, бо лебеді весну несуть –
Дивлюся угору, а нікому глянути в вічі.