вірші

Усе це нездоланне, мов рубіж,
Якого перескочити не вдасться.
Та все одно на щастя схоже більш,
Аніж на те, що звикла звать нещастям.

Що, власне, відбувається? О, ні,
Не в сенсі там події ачи дійства. –
Щось стрепенулось глибоко в мені
І зайняло в душі вакантне місце.

І я, немов школярка, знову вчусь
З любов’ю в серці жити. Все забула.
І я на голос Ваш безпечно мчусь.
І я боюсь, що станете минулим.

І я вже перекреслила усе,
Чим я жила, чи так мені здавалось.
Життя мене, мов пір’ячко, несе, -
Колись радітиме, що так зі мною гралось.

Ніщо не має значення. Лиш Ви.
О, як хотіла б я, щоб відчували
Мене Ви серцем...Кольором трави
Щоб в серце Ви собі мене ввібрали...

Візьміть мене у серце хоч на мить
Недовговічним променем раптовим,
Щоб зрозуміла – в Вашім серці жить
Мені цю мить судилося хоч словом...