вірші

Усе, що дав – надію і любов, –
Надію і любов, нехай без віри –
Усе забрав. І я, мов осінь, знов
Зелені шати одягти не вмію.

Обтрушена, мов яблуня в саду,
З опалим листям під байдужі ноги,
Клянуся знов, що більше не піду
В надію і в любов, немов в дорогу.

Усе забрав...І гірко шелестить
Посохле листя у німому лісі.
Я жінка, що нікуди не летить.
Я – статуя. Минай або дивися –
Мені це байдуже. А кажуть, нізащо
Не ступиш двічі в воду у ту саму.
Я думала – любов, а то ніщо
Літало над моїми небесами...