вірші

Тих днів ніхто не зможе повернуть.
Я з них пішла сама –усе минає.
Так ніби сплутала із манівцями путь –
Минуло все. Нічого вже немає.
Я Вас боялась так, мов Ви – святий.
Безстрашна, наче звір, я Вас боялась!
Тому, що Ви – це відстань. Це не – ти.
В житті об "Ви" не раз я поламалась.
Нічого штучного. І що триматись вже,
Коли між нами іскра не пробігла?
Любов, мов хліб, ламаю – не ножем.
Все мовчки. Так, немов давно захрипла.
Давно іще, як туга і плачі
Мені допомагали, може, жити.
Вогонь погас. Але ж без нього чим
Вас запалити й змусити любити?
Смішні слова. Юнацькі. Осяйні.
Такі наївні, що за вічність сльози
Таки у очі випали мені.
І кригою упали на морозі.
Мороз від мене. В тілі і в душі.
Прощайте. Йдіть. І не дивіться в очі.
Я ще не за межею – на межі.
І я назад вернутись з неї хочу.
Там край розчарувань. Там Ви чужий.
Там Ви земний, далекий і байдужий.
І я назад вертаюся з межі.
Я вже вернулася. Я Вас любила дуже.