вірші

Ти надто на мене схожий,
Щоб я тебе не захистила.
Щоб я не дала тобі крила
І змоги летіти ввись.
Зима іще буде біла,
Хоч щось та переболіло.
А ти у свій світ в надії
Дивися. Дивись, дивись...

Ти надто на мене схожий,
Щоб я тебе не захистила.
Щоб я не дала тобі крила
І змоги летіти теж.
Таким у житті нелегко.
Це білі птахи – лелеки.
Їх радість – така, як море.
А їхня печаль – без меж.

В їх душах – трагедій муки.
Їх завжди видадуть руки.
Їх очі – бездонні й чисті,
Неначе весняний сад.
Ти підеш вперед, дитятко.
Оступишся – все спочатку.
Та тільки вперед безстрашно.
І не озирайсь назад.

Я дам тобі шлях і крила.
Я ніби себе зустріла.
Ти схожий в душі на мене.
І погляд твій, наче мій.
Болючий такий, як рана.
Неправда, що це ще рано.
Таким народитись можна.
Зіграти такого – ні.

Ти весь, наче біль, на дотик.
І маєш такі чесноти,
Які заважають дихать –
Так завжди було й мені.
Підтримаю – обіцяю.
Не все й не завжди втрачаю.
І скільки матиму сили –
Я силою поділюсь.
Ти надто на мене схожий.
Хто дав це зустріти, Боже?
Ти надто на мене схожий...
Так схожий, що я боюсь...

Мій хлопчику, Дощ небесний,
Ти юність, в мені воскресла,
Чи завжди була зі мною
У шатах рясних дощу?
Попереду стільки буде!
Я знаю, як ранять люди.
Політ твій буде високим –
Я в інший не відпущу!