вірші

«Нельзя мечту свою хватать руками»
Марина Цветаева

Ти чаєня безстрашне і вродливе,
Що в хвилю б’ється в котрий час дощу.
Найбільше в світі я любила зливу –
Тепер тебе – врятую й не пущу.

Туди, де хвиля йде дев’ятим валом.
Туди, де небезпека, ризик, біль.
Ти знаєш, що я граюся словами,
Але не тими, що кажу тобі.

Коли я хоч по берегу ітиму,
Коли я хвиль не зможу досягти,
Я захищатиму тебе і берегтиму
Так трепетно, що й не помітиш ти.

Я знаю, як це звалося віками.
Найвищий злет душі – падіння знов.
До мрії не торкаються руками,
Тим більш тоді, коли вона – любов.