вірші

Такий туман, така глибока сирість,
Такі ворони чорні на снігу,
Така твоя іще далеко милість...
А я – чекання, зігнуте в дугу.

А я – чекання, згорблене від болю.
А я – чекання – звідки і чого?
Під три чорти свою послати б долю
І вже не чути б голосу твого.

Туману краплі падають так гулко
На фартушок для зливу із вікна,
Немов питають: нащо ці піжмурки
Вигадуєш, як граєшся одна?

Іще учора так було все добре,
А ніч і сон звели все нанівець.
Проснулася, зіщулилась хоробро,
І раптом зрозуміла: це – кінець.

Чому сьогодні? Хтозна. Бо уява
Для еврік вибира сама момент.
Між нами відстань. Це єдине – явне.
А відстані і я не конкурент.

І я вертаюся. І знову серце тисне,
Що долю не пошлеш під три чорти.
...Знайшла собі яскраву зірку в висі –
І полюбила. Й нарекла: то – ти...