вірші

Так безтурботно дощик моросив.
Дупло довбав собі глибоке дятел.
Я трохи захмеліла від роси
І вже не годна втому розігнати.

Немає сил накинуть піджачок,
Бо щось не гріє цей разок намиста.
А поруч знахабнілий їжачок
Розтрушує з-під ніг горбочок листя.

І трішки вже прив'ялилась трава,
І кропива не так смертельно жалить...
Ви плачете, мадам? Мадам, овва,
Ми ж навіть літо ще не проводжали...