вірші

Стояла – сестра стовпам.
Цілунок, мов дотик вічності.
Це личило дуже Вам –
Порив байдужої ніжності.

Чи вдячної. Одне й те ж.
Запнулась на тихім слові.
Бо я у душі без меж –
Хотіла цілунку любові.

Сказала: так мертвих....Ні,
Байдужих, – коли вже треба.
І враз спохмурнів в вікні
Краєчок ясного неба.

І враз – в сто пудів – печаль –
І в триста – жагуча туга.
Така вона й є – печать
Байдужості – ніжність друга.