вірші

Сніги упали знову осяйні,
І глупа ніч сніги не розтопила.
І знову лише снишся ти мені.
Мій бідний Ангел не здіймає крила.

А я все жду знайомої ходи,
З чекання каменів високу зводжу вежу.
Але чужі, чужі, чужі сліди
Сніги мережать.

Пробуджується місто. Шурхотять
Асфальтом білим ще тихенько шини.
Від тебе лиш сніги мені летять,
А ще вітри холодні стогнуть в спину.

Оце і є те щастя, про яке
Сказати можна, що чекала вічність.
Печальне, тихе, дуже нелегке...
Але від нього лікуватись нічим.