вірші

Сніги розтопить дощ, а кригу – сонце.
Але й дощі не радують чомусь.
Он на даху застряли у воронці –
У небо їх назад не підійму.

Це просто будні. Сірі-сірі будні.
А хочеться вже свята для душі.
Лише мені одній, без велелюддя,
Такого, щоб не красти й не грішить.

Але душа сама в усьому винна –
Для свята вибирає все не тих.
Так як вода стікається у ринву,
Отак стікається в відкриту душу гріх.

Він невеликий. Він проститься Богом.
Дощі минули – сльози потекли.
Чомусь тяжким гріхом – любить чужого –
Щасливі і байдужі нарекли.