вірші

Щось є магічне у твоїх очах –
Ти не початок, не кінець – причал.
Ти магма болю, що із серця рветься,
Якщо точніше – ти і є те серце.
Усе в тобі, мов дикі віражі –
Ти острів невідкритий ще, чужий.
Скажу хоч щось, аби не захлинутись
Словами, що не мають права збутись...

Ти є той ангел, що зійшов з небес.
Навіщо Хтось послав мені тебе?
Ти впав з небес, обпік мені вуста,
Ти душу враз відкрив і прочитав.
І я тепер мандрую згустком болю
В суцільних лабіринтах – за тобою.
Мій хлопчику, чи відаєш ти те,
Яке безмежжя у мені цвіте?

Чи знаєш ти, як зупинитись важко,
Коли в політ розгін набрала пташка?
Чи ти підозрюєш тепер вже, що поет
Не Будда, не Ісус, не Магомет?
Щось є магічне у очах твоїх –
Можливо, святість це, можливо, гріх.
Але я точно знаю: те і те
В тобі пробуджується вже, уже цвіте.
Промовчу краще, щоб не захлинутись
Словами, що не мають права збутись.