вірші

Осінній ліс змовкає вдалині –
Він здалеку, немов стара палітра.
Її для спокою не достає мені,
Так точно схожій із безбарвним вітром.

Спокійне сонце холод дістає
Промінням, наче кінчиками пальців.
І ти на мить сьогодні в мене є,
Але тебе не буде завтра вранці.

Вже осінь, милий, – тиха і сумна.
Діждались осені – і запалили серце.
І віддзеркалюються в келишку вина
Вишневі очі, що ввібрали все це.