вірші

Ошелешена, спантеличена
І розгублена, мов дитя...
Вже не знаю, що б мені личило
В цей відрізок мого життя.

Тільки мить – і уже над прірвою.
Тільки дотик – і знак біди.
Цю сторінку життя не вирву я –
Я молюся лиш: відведи...

Не збулося що і що втрачене,
Заступило усі світи.
Все вже знаю і все вже бачу я –
Знак біди вже тримаєш ти...