вірші

Ніби життя не стало.
Після вогню – і тління.
Важко виходить зі стану
Ідолопоклоніння.

Знову одній людині
Думка й секунда кожна,
Хоч розумію нині –
Так вже любить не можна.

Так вже ніхто не хоче.
Так вже ніхто не вміє.
Вечір супроти ночі
Синьої – вже біліє.

Вечір супроти ночі
Гарний, чудовий, віщий.
Можна відвести очі.
Можна, але навіщо?

Нащо цією грою
З себе тягнути жили?
Стрінемося з тобою –
Скажем собі – любили...