вірші

Ні про що шкодувати не треба,
Як не можеш нічого змінить.
Це так само, як кольором неба
Керувати не можна й на мить.

І якщо я сьогодні сказала
Тобі дещо негарні слова,
Значить, ти потрудився немало
Задля цього. Сказала дарма...

Ти до слів лише гарних охочий.
Я тобі їх казала щораз,
Аби сонечком сяяли очі,
Твої очі. Твої лиш – для нас.

Але, мабуть, я просто втомилась
Все шукати в пустелі води.
Мов ішла і ішла. Й зупинилась.
Ніби йшла не тоді й не туди.

Намагалась тікати від себе,
Бо тебе я не вміла навчить,
Що є певні закони під небом,
За якими нам випало жить.

Що неписаних теж вистачає –
По законах падіння і злет...
Все я знаю і все я втрачаю.
Знов не жінка – самотній поет.