вірші

Немає ні мене, а ні тебе.
Політ шаленим всесвітом стає.
Десь вище, аніж вище від небес,
Здається, нас нема, але ми є.

Незвично? Так. Тому приходить страх.
Не бійся – так хотів, напевно, бог, –
Щоб ми не порізно, не в двох своїх тілах,
А у однім – одна душа на двох.

Одна душа, бо почуття одне
Все вищає, божественним стає.
Ми вище, аніж вище від небес
Були і будемо, допоки ще ми є...