вірші

Не так усе. І так уже не буде.
Нічого вже не буде, як тоді.
Роки минули – ми вже інші люди,
Такі розумні, злі й немолоді.
Погралась доля з нашими роками.
Розвіяв вітер попіл почуттів.
Ця зустріч – тимчасовості нокаут,
Бо кожен з нас побачитись хотів.
Ну ось, побачились. І подумки згадали,
Що в кожного не склалося життя.
Майбутнього тоді не відгадали –
Ми ще й життя не знали до пуття.
Заятрилися, заболіли рани,
Тож кожен з нас печальний і німий.
Зіграєм ролі милого обману –
І ти мене міцніше обніми.
Всі пам’ятають і усі побачать,
Що ми з тобою щось та зберегли.
Я завтра і завию, і заплачу,
Коли вже пусто стане навкруги.
А нині мені знов лише шістнадцять,
І я ізнов довірливим дівчам
Весь вечір намагатимусь торкатись
Здавалося, надійного плеча.
Я ще не знатиму, що далі з нами буде.
Я ще не знатиму усіх своїх нещасть.
Я ще не знатиму, що зроблять мені люди.
І думатиму: рай лише почавсь.
Не буде раю. Будуть лише рани.
Життя – не вибір, а суцільний бій.
...Ілюзією милого обману
Через життя всміхаюся тобі.